Тіньова зайнятість населення на сьогодні є однією з найбільших проблем розвитку суспільства, що спричиняє ненадходження до бюджету податку з доходів фізичних осіб, єдиного соціального внеску.  Недотримання встановлених  законодавчих норм роботодавцями, грубе порушення трудового і податкового законодавства породили таке потворне явище, як "зарплата в конвертах”,  невиплата встановленої державою мінімальної заробітної плати тощо. Причому, робиться це начебто в інтересах найманого працівника, який нерідко через економічну малограмотність чи нужду не усвідомлює всієї глибини обману.

Тому Хмільницька ОДПІ ще раз привертає увагу як роботодавців, так і найманих працівників, що відповідно до вимог  Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.  Мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).     Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності. Оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов’язань щодо оплати праці.
     У відповідності до ст.35Закону №108 контроль за додержанням законодавства про оплату праці на підприємствах здійснюють:
     Міністерство праці України та його органи на місцях (державні інспектори праці);     фінансові органи; органи Державної податкової служби; професійні спілки та інші органи (організації), що представляють інтересинайманихпрацівників.  Вищий нагляд за додержанням законодавства про оплату праці здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори.
     Відповідно до п. 75.1 ст. 75 розділу ІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні та фактичні перевірки.
     Згідно із п. 80.1 та пп. 80.2.7 п. 80.2 ст. 80 ПКУ у разі отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету органи ДПС здійснюють фактичну перевірку без попередження платника податків (особи).

     Відповідно до ст. 168 розділу IV Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку,визначену в ст. 167 ПКУ.
     Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.
     Якщо оподатковуваний дохід надається у негрошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агента, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання).
     Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені ПКУ для місячного податкового періоду.
     Згідно із пп. «ґ» п. 176.2 ст. 176 ПКУ податкові агенти несуть відповідальність у випадках, визначених ПКУ.
     Відповідно до п. 127.1 ст. 127 ПКУ ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
     Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
     Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
     Крім того, пп. 129.1.1 п. 129.1 ст. 129 ПКУ передбачено, що після закінчення встановлених ПКУ строків погашення узгодженого грошового зобов’язання на суму податкового боргу нараховується пеня.
     Відповідно до п. 129.4 ст. 129 ПКУ пеня, визначена пп. 129.1.1 п. 129.1 ст. 129 ПКУ, нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.