Абзацом дев’ятим частини п’ятої ст. 8 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» із змінами та доповненнями визначено, що у разі якщо база нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (ділі - ЄВ) (крім винагороди за цивільно-правовими договорами) не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), сума ЄВ розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та ставки ЄВ, встановленої для відповідної категорії платника.
     При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставки ЄВ, встановлені цією частиною, застосовуються до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру без застосування коефіцієнта бази нарахування.
     Порядок виплати заробітної плати регулює Закон України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 108).
     Так, ст. 3 Закону № 108 визначено, що мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). 
     Тобто, якщо працівник відпрацював повний місяць, працедавець зобов’язаний нарахувати заробітну плату не нижче за мінімальну.
     Відповідно до ст. 56 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322 - VІІІ зі змінами та доповненнями за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. 
     Оплата праці в цих випадках проводиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. 
     Таким чином роботодавець має право нарахувати працівнику, який працює неповний робочий день заробітну плату нижчу за мінімальну, але за умови, що сума нарахованої заробітної плати має бути не менша ніж частина від мінімальної заробітної плати, що припадає на фактично відпрацьований час.
     Однак роботодавець розраховує суму ЄВ, як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та ставки єдиного внеску, встановленої для відповідної категорії платника незалежно від того, що працівник працював не повний робочий день.
     При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставки ЄВ застосовуються до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

     Відповідно до частин п’ятої, шостої, одинадцятої ст. 8 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» із змінами та доповненнями, у разі, якщо база нарахування єдиного внеску (крім винагороди за цивільно-правовими договорами) не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та ставки єдиного внеску, встановленої для відповідної категорії платника, за умови відпрацювання застрахованою особою повного календарного місяця.
При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставки єдиного внеску, встановлені цією частиною, застосовуються до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру без застосування коефіцієнта бази нарахування.

     Відповідно до п. 4 ст. 4 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 2464) платниками єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) визначено фізичних осіб – підприємців, в тому числі фізичних осіб – підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування.
     Згідно п. 2 частини першої ст. 7 та частини одинадцятої 11 ст.8 Закону № 2464 єдиний внесок для фізичних осіб – підприємців (крім фізичних осіб – підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) встановлюється у розмірі 34,7 відс. суми доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального єдиного внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
     У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом № 2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.