Частиною 1 ст.63 Господарського кодексу України визначено, що залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

державне підприємство, що діє на основі державної власності;

підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності);

спільне комунальне підприємство, що діє на договірних засадах спільного фінансування (утримання) відповідними територіальними громадами - суб'єктами співробітництва.

Відповідно до п.3 ст.63 Господарського кодексу залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника (п.4 ст.63 Господарського кодексу). Тобто, державні унітарні підприємства відносяться до державних некорпоратизованих.

Відповідно до п. 291.2 ст.291 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) спрощена система оподаткування, обліку та звітності – особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених п.297.1 ст.297 Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Юридичні особи – сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків, мають право застосовувати четверту групу спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (п.44.1 ст.44 Кодексу).

У законодавстві України суб’єктам господарювання надано право розподіляти прибуток. Рішення про спрямування прибутку на виплату дивідендів мають прийняти загальні збори акціонерів для акціонерного товариства або учасників для інших господарських товариств (п. «д» частини 5 ст. 41 та ст.59 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII «Про господарські товариства», п. 12 частини 2 ст. 33 Закону України від 17 вересня 2008 року № 514-VI «Про акціонерні товариства»).

Пунктом 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку «Дохід», затвердженого наказом Мінфіну України від 29.11.1999 № 290 визначено, що дивіденди – це частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі у власному капіталі підприємства.

Відповідно до п.п.14.1.49 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) дивіденди – це платіж, що здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів чи інших цінних паперів на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв'язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

Тобто, дивіденди як в розумінні Кодексу, так і в бухгалтерському обліку – це частка прибутку, яку повинен отримати акціонер в залежності від свого вкладу в статутний капітал підприємства.

Порядок сплати податкового зобов'язання з податку на прибуток при виплаті дивідендів встановлено п. 57.1¹.ст.57 Кодексу.

Згідно з цим пунктом Кодексу емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок із податку на прибуток (п.п.57.1¹.2 п. 57.1¹ ст.57 Кодексу).

Обов'язок з нарахування та сплати авансового внеску з податку за визначеною п.136.1 ст.136 Кодексу ставкою покладається на будь-якого емітента корпоративних прав, що є резидентом, незалежно від того, чи користується такий емітент пільгами із сплати податку, передбаченими цим Кодексом, чи у вигляді застосування ставки податку іншої, ніж встановлена пунктом 136.1 статті 136 цього Кодексу.

Авансовий внесок, передбачений п.п. 57.1¹.2 п. 57.1¹ ст.57 Кодексу, не справляється лише у разі виплати дивідендів суб’єктам, визначеним п.п.57.1¹.3 п.57.1¹ ст.57 Кодексу.

При цьому якщо платіж особою називається дивідендом, такий платіж оподатковується під час виплати згідно з нормами, визначеними згідно з положеннями цього пункту, незалежно від того, чи є особа платником податку.

Також п.57.1¹ ст.57 Кодексу визначено, що правило щодо виплати дивідендних авансів також поширюється на державні некорпоратизовані, казенні або комунальні підприємства, які зараховують суми дивідендів у розмірі, встановленому органом виконавчої влади, до сфери управління якого належать такі підприємства, відповідно до державного або місцевого бюджету.

Основні положення порядку виплати дивідендів господарськими організаціями, у статутному капіталі якої є корпоративні права держави, визначає Закон України від 21 вересня 2006 року № 185-V «Про управління об'єктами державної власності» (далі – Закон №185).

Законом № 185 (стаття 11¹) визначено обов’язок державних унітарних підприємств та їх об'єднань спрямувати частину чистого прибутку (доходу) до Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що таке спрямування за своїм економічним змістом відповідає визначеному п.п.14.1.49 п.14.1 ст.14 Кодексу поняттю дивідендів, то при спрямуванні до Державного бюджету України частини чистого прибутку (доходу) державні унітарні підприємства та їх об'єднання нараховують на таку частину та вносять до бюджету авансовий внесок із податку на прибуток у порядку, визначеному  п. 57.1 ¹ ст.57 Кодексу.

Таким чином, державні унітарні підприємства – сільськогосподарські товаровиробники, які застосовують четверту групу спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності у разі прийняття рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), зобов’язані нарахувати та вносити до бюджету авансовий внесок із податку на прибуток у порядку, визначеному п. 57.1¹.ст.57 Кодексу. Винятків щодо несплати авансового внеску, передбаченого п.п. 57.1¹.2 п.57.1¹ ст.57 Кодексу, для юридичних осіб – сільськогосподарських товаровиробників Кодексом не передбачено.

Разом з тим, враховуючи положення п.п.57.1¹.5 п.57.1¹ ст.57 Кодексу стосовно того, що авансовий внесок з податку на прибуток, сплачений у зв'язку з нарахуванням/сплатою дивідендів, є невід'ємною частиною податку на прибуток, у разі встановлення контролюючим органом факту несплати або несвоєчасної сплати податкового зобов'язання з податку на прибуток, у тому числі з авансового внеску з податку на прибуток при виплаті дивідендів тягне за собою накладення на платника податків штрафу у порядку ст.123 Кодексу та пені у порядку ст.129 Кодексу.

Відповідні роз’яснення надані у листі ДФС України від 16.07.2015      
№ 25910/7/99-99-15-02-01-17 «Про оподаткування дивідендів сільськогосподарських товаровиробників».

Листівка ДФС України, 04.08.2015 р.

http://sfs.gov.ua/broshuri-ta-listivki/209380.html