Лист ДФС України від 09.04.15 №12518/7/99-99-17-03-01-17 "Про надання роз'яснення"

Про надання роз'яснення

 Закон України від 02 березня 2015 року № 219- VІІІ „Про внесення змін до розділу VІІІ „Прикінцеві та перехідні положення” Закону України „Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” (щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці)” (далі – Закон № 219), який набрав чинності з 13 березня 2015 року та яким передбачено більш лояльні умови, надав значній кількості роботодавців право на застосування понижуючого коефіцієнта, понижуючої ставки єдиного внеску.

 Водночас виникають питання щодо практичного застосування норм Закону № 219. Розглянемо найпоширеніші питання щодо застосування понижуючого коефіцієнта.

 Перш за все необхідно визначитись з якого періоду застосовувати нові норми. Враховуючи, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI ,,Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” (далі – Закон № 2464) нараховується єдиний внесок за календарний місяць та з огляду на те, що Закон № 219 набрав чинності з 13 березня 2015 року, застосовувати понижуючий коефіцієнт за новими правилами можна при нарахуванні заробітної плати (доходів) за весь березень 2015 року.

 При розрахунку понижуючого коефіцієнта показники за 2014 рік визначаються на підставі звітності платника єдиного внеску, поданої відповідно до вимог Закону № 2464. Отже, на сьогодні всі показники за 2014 рік визначаються на підставі таблиці 1 Додатка 4 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міндоходів від 09.09.2013 № 454, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.09.2013 за № 1628/24160 (далі – Порядок).

 Варто зазначити, що понижуючий коефіцієнт застосовується у тому числі при нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи, тобто нарахована заробітна плата (дохід) сумісникам також включається для розрахунків понижуючого коефіцієнта.

 Як визначити базу нарахування єдиного внеску в розрахунку на одну застраховану особу в звітному місяці (далі – БН(зо)).

 БН(зо) – це сума нарахованої заробітної плати, винагород за виконану роботу (надані послуги) за цивільно-правовими договорами, оплати допомоги по тимчасовій непрацездатності та допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами, на яку нараховується єдиний внесок у звітному місяці 2015 року, зменшена на суму нарахованої заробітної плати працюючих інвалідів (за наявності) / кількість застрахованих осіб платника у звітному місяці 2015 року, яким нараховані виплати, зменшену на кількість працюючих інвалідів (за наявності), яким у звітному місяці нараховані виплати.

 Оскільки понижуючий коефіцієнт не застосовується до ставки єдиного внеску для підприємств, установ, організацій за працюючих інвалідів  (8,41 відс.) та до всіх ставок єдиного внеску у вигляді утримання (3,6 відс., 6,1 відс., 2,6 відс, 2 відс, 2,85 відс.), то при розрахунку всіх показників кількість працюючих інвалідів та нарахована їм заробітна плата (дохід) не враховуються. Проте фізичні особи - підприємці на виплати працівників – інвалідів нараховують єдиний внесок по ставці відповідно до класу професійного ризику виробництва, тому при визначенні понижуючого коефіцієнта розрахунок здійснюється з урахуванням як кількості працівників – інвалідів, так і нарахованих їм виплат.

 Окремо варто зазначити, що понижуючий коефіцієнт не застосовується платниками єдиного внеску, вказаними в абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464, тобто військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення.

 Визначаємо середньомісячну базу нарахування єдиного внеску платника у 2014 році в розрахунку на одну застраховану особу (далі – СмБН(зо)2014): середньомісячна база нарахування єдиного внеску платника у 2014 році в розрахунку на одну застраховану особу – це сума нарахованої заробітної плати, винагород за виконану роботу (надані послуги) за цивільно-правовими договорами, оплати допомоги по тимчасовій непрацездатності та допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами, на яку нараховується єдиний внесок, зменшена на суму нарахованої заробітної плати працюючих інвалідів (за наявності) / кількість звітних місяців платника в 2014 році / СмК(зо)2014, де, СмК(зо)2014: середньомісячна кількість застрахованих осіб платника за 2014 рік – це сумарна кількість застрахованих осіб, яким нараховані виплати у кожному місяці в 2014 році, зменшена на кількість працюючих інвалідів (за наявності), яким у кожному або окремому місяці (місяцях) 2014 року  нараховані виплати / кількість звітних місяців платника в 2014 році.  При цьому середньомісячна кількість застрахованих осіб платника округлюється до цілого числа.

 Розглянемо приклад:

 Підприємство, що має 15 клас професійного ризику виробництва та якому ставку єдиного внеску встановлено в розмірі 37 відс. відпрацювало весь 2014 рік, (при цьому відсутні нарахування допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами та сума винагороди за цивільно-правовими договорами). У таблиці наведені дані щодо бази нарахування єдиного внеску та кількості найманих працівників (помісячно).

                 У таблиці визначено такі показники, як середньомісячна кількість застрахованих осіб та середньомісячна база нарахування єдиного внеску.

 Для визначення середньомісячної кількості застрахованих осіб (12) ми брали кількість застрахованих осіб помісячно (156) зменшили на кількість інвалідів помісячно (9) та поділили на кількість місяців (12), в яких здійснювались нарахування заробітної плати.

 Визначаємо СмБН(зо)2014,

 де середньомісячна база нарахування єдиного внеску платника у 2014 році у розрахунку на одну застраховану особу – це сума нарахованої заробітної плати, винагород за виконану роботу (надані послуги) за цивільно-правовими договорами, оплати допомоги по тимчасовій непрацездатності та допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами, на яку нараховується єдиний внесок / кількість звітних місяців платника у          2014 році / СмК(зо)2014;

 Тобто, нараховану заробітну плату за 2014 рік (274 124 грн.) зменшуємо на суму нарахованої заробітної плати інваліда у 2014 році (13 900 грн.) і отримуємо 260 224 грн. – нарахована заробітна плата за 2014 рік, ділимо на кількість місяців у яких нараховувалась заробітна плата (12), отримуємо середньомісячну базу нарахування єдиного внеску (21 685,33 грн.) та ділимо на середньомісячну кількість застрахованих осіб (12) – отримуємо середньомісячну базу нарахування єдиного внеску платника у 2014 році (1 807,11 грн.).

 Визначаємо СмП(зо)2014,

 де середньомісячний платіж на одну застраховану особу у 2014 році – це сума нарахованого єдиного внеску за 2014 рік / кількість звітних місяців платника в 2014 році / СмК(зо)2014.

 Отже, база нарахування (без врахування сум нарахованих працюючим інвалідам) за 2014 рік складає 260 224 грн., розмір єдиного внеску (ставка) 37 відс., сума нарахованого єдиного внеску складає 96 282,88 грн.  (260 224 грн. х 37 відс.), ділимо на кількість звітних місяців у 2014 році (12), отримуємо 8 023,57 грн. (96 282,88 грн. / 12 міс.) та ділимо на середньомісячну кількість застрахованих осіб (12), отримуємо 668,63 грн. (8 023,57 грн. / 12) – середньомісячний платіж на одну застраховану особу в 2014 році.

 У разі, якщо платник здійснював у 2014 році нарахування допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами та суми винагороди за цивільно-правовими договорами, то для розрахунку середньомісячного платежу на одну застраховану особу у 2014 році користуємось таблицею 1 Додатка 4 до Порядку. Для цього підсумовуємо за всі звітні періоди 2014 року рядок 3 за мінусом рядків 3.1.4, 3.3.2 та 3.4.2, тобто сума нарахованого єдиного внеску  зменшена на нарахування єдиного внеску здійсненого за ставкою 8,41 для працюючих інвалідів (за наявності).

 Основні показники за 2014 рік розраховані і вони будуть незмінними до 31.12.2015, проте понижуючий коефіцієнт може коливатися щомісячно залежно від бази нарахування за звітний місяць.

 У звітному місяці 2015 року нарахована заробітна плата по підприємству (без врахування заробітної плати працюючого інваліда) складає 34 790 грн., кількість застрахованих осіб, яким нараховувались виплати (без врахування інваліда) становить 13 осіб.

 Визначаємо базу нарахування єдиного внеску на одну застраховану особу за місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), таким чином БН(зо) – база нарахування єдиного внеску на одну застраховану особу за місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід) та/або винагорода за цивільно-правовим договором – це сума нарахованої заробітної плати, винагород за виконану роботу (надані послуги) за цивільно-правовими договорами, оплати допомоги по тимчасовій непрацездатності та допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами, на яку нараховується єдиний внесок у звітному місяці 2015 року / кількість застрахованих осіб платника у звітному місяці 2015 року, яким нараховані виплати.

 Отже, нарахована заробітна плата у березні 2015 року складає 34 790 грн. ділимо на кількість застрахованих осіб у звітному місяці – 13, отримуємо 2 676,15 грн. – базу нарахування єдиного внеску на одну застраховану особу за місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід).

 Перевіряємо першу умову для застосування понижуючого коефіцієнта, визначену Законом № 219 та визначаємо на скільки відсотків збільшилась база нарахування єдиного внеску в розрахунку на одну застраховану особу в звітному місяці 2015 року (2 676,15 грн.) порівняно з середньомісячною базою нарахування єдиного внеску платника за 2014 рік у розрахунку на одну застраховану особу (1 807,11 грн.) (2 676,15 грн. / 1 807,11 грн. х  100 відс.) = 148,09 відс., тобто середньомісячна база нарахування єдиного внеску в розрахунку на одну застраховану особу збільшилась на  48,09 відс. – перша умова виконана.

 Перевіряємо третю умову. Кількість найманих працівників не збільшилась на 200 відс. порівняно з минулим роком, отже третя умова виконана.

 Нам відомі всі показники, необхідні для розрахунку понижуючого коефіцієнта.

 Визначаємо понижуючий коефіцієнт. Законом № 219 передбачена формула, за якою необхідно розраховувати понижуючий коефіцієнт, а саме:

 Коефіцієнт = СмБН(зо)2014/ БН(зо),

 де СмБН(зо)2014 (середньомісячна база нарахування єдиного внеску платника у 2014 році в розрахунку на одну застраховану особу) нам вже відома, яка складає 1 807,11 гривень;

 БН(зо) (база нарахування єдиного внеску на одну застраховану особу за місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), на яку нараховується єдиний внесок у звітному місяці 2015 року теж відома і складає  2 676,15 гривень.

 Коефіцієнт =1 807,11 грн. / 2 676,15 грн. = 0,675.

 Розрахований понижуючий коефіцієнт та розмір єдиного внеску зазначаються з трьома знаками після коми.

 Законом № 219 передбачено, якщо в результаті розрахунку понижуючого коефіцієнта його значення складає менше ніж 0,4, то платник застосовує понижуючий коефіцієнт 0,4.

 Оскільки підприємство має 15 клас професійного ризику виробництва та ставку єдиного внеску встановлено в розмірі 37 відс. визначаємо розмір єдиного внеску з урахуванням понижуючого коефіцієнта:

 37 відс. х 0,675 = 24,975 відс..

 Понижуючий коефіцієнт відомий, тому можна перевіряти другу умову, а саме: після застосування понижуючого коефіцієнта середній платіж на одну застраховану особу в звітному місяці складе не менше ніж середньомісячний платіж на одну застраховану особу платника за 2014 рік.

 БН(зо) складає 2 676,15 грн. множимо на понижену ставку єдиного внеску (24,975 відс.) і отримуємо 668,37 грн. – середній платіж на одну застраховану особу в звітному місяці.

 Друга обов’язкова умова для застосування понижуючого коефіцієнта: після застосування понижуючого коефіцієнта середній платіж на одну застраховану особу в звітному місяці складе не менше ніж середньомісячний платіж на одну застраховану особу платника за 2014 рік. Як бачимо друга умова недотримана, адже середньомісячний платіж за   2014 рік складає 668,63 грн., а місячний платіж у 2015 році 668,37 гривень. Виникає необхідність розрахунку понижуючого коефіцієнта зворотнім способом, тобто необхідно середньомісячний платіж за 2014 рік (668,63 грн.) поділити на базу нарахування єдиного внеску на одну застраховану особу у звітному місяці (2 676,15 грн.) та помножити на 100 – отримаємо 24,985 відс. розмір єдиного внеску.

 Така необхідність пов’язана з тим, що в оновленій звітності передбачено всі необхідні розрахунки і встановлено алгоритми контролю по заповненню форм звіту щодо єдиного внеску.

 Законом № 219 передбачено, що у разі застосування понижуючого коефіцієнта платник єдиного внеску зазначає про це в звіті.

 При розрахунку, наведеному у прикладі, виконано всі необхідні умови, визначені Законом № 219, і платник має право підвищити заробітну плату, при цьому сплачувати єдиний внесок на рівні минулого року.

 Водночас платник єдиного внеску, що застосував понижуючий коефіцієнт та не сплатив нарахований єдиний внесок у встановлені  Законом № 2464 строки, позбавляється права в майбутньому застосувати понижуючий коефіцієнт до повної сплати такої недоїмки (боргу). Право на застосування понижуючого коефіцієнта поновлюється з місяця, в якому сплачено таку недоїмку (борг).

В.о. Голови                                                                                        М.В. Мокляк

http://sfs.gov.ua/zakonodavstvo/ediniy-vnesok-na-zagalnoobovyazkove-/listi/63656.html

Лист ДФС України від 09.04.15 №12525/7/99-99-17-03-01-17 "Про надання роз'яснення"

Про надання роз'яснення

 Державна фіскальна служба України з метою однозначного тлумачення та застосування норм частин п’ятої та шостої статті 8 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464) до роботодавців, у яких працівники працюють на громадських та інших роботах тимчасового характеру, в межах компетенції повідомляє таке.

 Частиною першою статті 31 Закону України від 05 липня 2012 року  № 5067-VI «Про зайнятість населення» (далі – Закон № 5067) громадські роботи визначено як вид суспільно корисних оплачуваних робіт в інтересах територіальної громади, які організовуються для додаткового стимулювання мотивації до праці, матеріальної підтримки безробітних та інших категорій осіб і виконуються ними на добровільних засадах.

 Відповідно до частини десятої статті 31 Закону № 5067 порядок організації громадських робіт та інших робіт тимчасового характеру затверджує Кабінет Міністрів України.   

 Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2013 року  № 175 затверджено Порядок організації громадських та інших робіт тимчасового характеру, який набрав чинності з 26.03.2013 (далі – Порядок).

 Порядок визначає механізм організації громадських та інших робіт тимчасового характеру, а також фінансування їх організації.

 До виконання громадських та інших робіт тимчасового характеру на добровільних засадах залучаються такі категорії осіб:

 зареєстровані безробітні;

 особи, які перебувають на обліку в територіальних органах Державної служби зайнятості у районах, містах, районах у містах (далі - територіальні органи) як такі, що шукають роботу;

 працівники, які втратили частину заробітної плати внаслідок вимушеного скорочення до 50 відсотків передбаченої законодавством тривалості робочого часу у зв'язку із зупиненням (скороченням) виробництва продукції (пункт 3 Порядку).

 На осіб, які беруть участь у громадських та інших роботах тимчасового характеру, поширюються державні соціальні гарантії, передбачені законодавством про працю та зайнятість населення і загальнообов'язкове державне соціальне страхування (пункт 4 Порядку).

 Пунктом 5 Порядку визначено, що громадські та інші роботи тимчасового характеру виконуються виключно на створених для цього тимчасових робочих місцях, тобто для цього не можуть бути використані вакантні посади та вільні робочі місця, які існують на підприємстві.

 У разі коли на підприємстві виникає певний обсяг робіт, що потребує залучення додаткових працівників, роботодавці подають територіальним органам інформацію про потребу в робочій силі. Відповідно до заявки роботодавця, з врахуванням його вимог та побажань, територіальні органи здійснюють направлення осіб, що перебувають на обліку.

 Однак при цьому необхідно мати на увазі, що до громадських та інших робіт тимчасового характеру не відносяться роботи, що пов'язані з ризиком для життя (пункт 6 Порядку).

 З особами, які беруть участь у громадських та інших роботах тимчасового характеру, роботодавці укладають в письмовій формі строкові трудові договори на строк, що сумарно протягом року не може перевищувати 180 календарних днів. Про участь осіб у таких роботах роботодавці вносять записи до трудових книжок відповідно до законодавства про працю   (пункт 5 Порядку).

 Оплата праці таких осіб здійснюється за фактично виконану роботу в розмірі, що не може бути меншим, ніж мінімальний розмір заробітної плати.

 Оскільки мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб. (ст. 95 Кодексу законів про працю та ст. 3 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці»).

 Порядок, як і Закон № 5067, дає чітке розмежування між громадськими роботами та іншими роботами тимчасового характеру.

 У першу чергу суттєво відрізняється фінансова сторона цього питання.

 Фінансування організації робіт тимчасового характеру здійснюється за рахунок коштів роботодавців.

 Водночас фінансування організації громадських робіт здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів, роботодавців та інших не заборонених законодавством джерел. У разі залучення зареєстрованих безробітних до громадських робіт фінансування організації таких робіт здійснюється пропорційно рівними частинами за рахунок коштів місцевих бюджетів та Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (пункт 10 Порядку).

 Щодо організації таких робіт.

 Організація громадських робіт здійснюється на підставі укладеного договору між роботодавцем та територіальним органом.

 Інші роботи тимчасового характеру організовуються безпосередньо роботодавцем для його потреби на підставі письмового звернення роботодавця до територіального органу.

 З огляду на зазначене, на заробітну плату працівників, які беруть участь у громадських та інших роботах тимчасового характеру, єдиний внесок нараховується на загальних підставах, а значить і поширюється дія частин п’ятої та шостої статті 8 Закону № 2464.

 Умовою застосування зазначеної норми є перебування таких працівників у трудових відносинах повний календарний місяць.

 Якщо працівник перебував у трудових відносинах з підприємством, установою, організацією неповний календарний місяць, в такому випадку норма про сплату єдиного внеску з мінімальної заробітної плати не застосовується.

 Якщо працівник виконує роботи тимчасового характеру, перебуває у трудових відносинах повний календарний місяць і заробітна плата такого працівника не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), то у цьому випадку сума єдиного внеску буде розраховуватись як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та ставки єдиного внеску, встановленої для відповідної категорії платника. При цьому утримання єдиного внеску із заробітної плати (доходу) найманого працівника здійснюється із фактично нарахованої заробітної плати (доходу).

В.о. Голови                                                                                                                                          М.В. Мокляк